Історія з війсковим

Всім привітик! Як не дивно пройшов день насичено. Ранок, кава та пішли с сином на вулицю , поки спека не така. Посиділи в дворі близько часу та зайшли до дому. Де хатні справи втягнули себе по повній. Потім в обід знову на вулицю але тільки я одна ходила. Пішла пройшлась по магазинам та й до дому.

О третій знов на вулицю були сбори , вирішували справи які касались мого будинку. Так багато людей було аж 6 людей було це 40 квартир. Багато твою мать, що вирішувати то с таким об'ємом людей. Потім говорять ми не чули, не знаємо і так далі.

Не люблю такого еслі вирішувати то вирішувати, а не так всі згодні. Потім тупо отморожуються, і після питають що да як. Ну еслі не цікаво то навіщо все робити. Хай самі все вирішують жильці. Ну іх на.... всіх. Потім ми довго ще сиділи розмовляли як підійшов війсковий. Виявилось що хлопець с сусідньому будинку проживає.

Слово ща слово та він сину подарив нашивки та фурашку свою. Приємно але ми не хотіли брати , відмовлятися почали. Але після як військовий промовив що він росердиться, син взяв. Тепер у сина є такі трофеї. Можливо буде збирати з часом але вже інша історія . До зустрічі.