Невеселий подкаст з @antorv ||| Unhappy podcast with @antorv

Привіт, людство. Сьогодні, на мою думку, на вас чекає дуже цікавий пост. Величезне дякую нашому гостю, за то, що виділила час, на участь в цій рубриці. Знайомтесь, хто не знайом, @antorv.

---

— Привіт, Юль. За рік, поки я не писав на платформі, бачу багато нових людей і думаю далеко не всі знають хто ти є, тому, пару слів про себе.

— Привіт усім, насамперед.
Мені здається, що навпаки: українських авторів поменшало, критично поменшало. Кілька нових користувачів є, але ми вже встигли познайомитися. А ті, хто зареєструвався чи почав заново писати буквально в липні (є і такі), не надто активні поки. Тому так, є сенс коротко представитися і запросити їх до коментування і активного постингу у спільноті українців.

Мене звуть Юля, я на платформі 2 роки. Була Представницею України, але тогоріч відмовилася від представництва за власним бажанням. Про решту діяльності на платформі я не хочу згадувати в подробицях, адже вона була пов'язаною із побудовою спільного із росіянами і білорусами ком'юніті. Це все день вчорашній, тому що після 24.02 ніхто із них публічно не підтримав Україну і не засудив дії росії. Таким чином вважаємо їхнє мовчання підтримкою російського тероризму.

---

— Не можу не затронути платформу Steemit. Як тобі сьогоднішня ситуація на платформі і який подальший розвиток ти бачиш?

— Подальший розвиток залежить від багатьох змінних.
Зараз я хочу 50%50:

• підтримувати своїми голосами українців;
• отримувати гарантовані маленькі апи від акаунтів, куди я делегувала частину SP (не хотіла б мати зовсім голі пости з копійками і сподіватися лише на кураторську лотерею).
  Поки міняти цю схему не бачу змісту. Керувати акаунтом-куратором я поки не хочу і не можу.

---

— Вибач, якщо буду сипати сіль на рану, але одна з причин нашого з тобою діалогу - показати людям з інших країн, що таке війна "від першого обличчя". Тому, ранок 24 лютого, твої ємоції, перші дії?

— Запрошую всіх, кому цікаво, прочитати про це мій пост.

---

— Були думки збирати валізи та тікати? Чому лишилася в країні?

— Ні. Я допускаю лише внутрішнє переміщення всередині країни. При всій моїй любові до подорожей, я не можу покинути Україну. Тут я корисна, і хоч трохи, але щось та й зробила хорошого для наших захисників. Якщо знову почнеться наступ з Білорусі, вчиню так само: поїдемо з чоловіком до моїх батьків у Кам'янець-Подільський. По-перше, щоб їм було не так лячно, по-друге, життя окупації – мій чи не найбільший кошмар. Також обговорювали в родинному колі наші дії при ядерному вибуху: скоріше за все ми далі Кам'янця не поїдемо і зустрінемо свою долю там. Але, сподіваюся, цю теорію перевіряти не доведеться.

---

— 156 день війни. Не знаю, чи я один це замінив, але наша нація, звикає майже до всього. На мою думку, зараз відбувається нормалізація життя навіть при таких умовах, чи згідна зі мною? І чи рахуєш це нормальним? І як у тебе з цим?

— Я боюся цього – що звикаю. Що іноді, коли дуже втомлена на роботі, починаю "мріяти" про повітряну тривогу, щоб вийти на вулицю і провітритися. Це жахливо.
З емоційними реакціями на обстріли і катування росіянами наших бійців я свідомо борюся – загартовую себе, стараюся не надто пропускати через себе. Бо це мене вбивало зсередини.

---

— Бачив, у тебе з'явився пес. Наскільки змінилося твоє життя до появи собаки та після? Чув, що багатьох людей, появлення дитини, або хоча домашньої тварини - дуже відволікає від усього пиздеця в житті і стає набагато легше - правда?

— Пес відволікає зараз маму. Він залишився з нею в Кам'янці. Так, він і мене трохи відволікав від жахіть війни (квітень-травень і короткі візити до батьків). З песиком багато рухаєшся фізично, але і багато стресуєш. Бо він дуже своєрідний, впертий, агресивний, нападає на перехожих. Певно, сумує за господарем, того так погано поводиться. Сподіваємося, що все ж господар щасливо повернеться з війни і забере Скубі-Ду назад. Бо хотілося б мати лагідного пса, який хоч трохи тебе любить, слухає і поважає. Звісно, якщо господар його не забере, мама і далі доглядатиме Скубі. Така вона людина: нікого ніколи не підставить, не скривдить. Тому поживемо — побачимо. Але Скубі у надійних руках у будь-якому випадку.

---

— Як ти вважаєш, якою Україна, стане після завершення війни?

— Дуже боюся фантазувати на цю тему. Жодного разу після революцій очікуване не збулося… Побачимо.

---

— Люди "поза політики". Твоє ставлення до такої позиції?

— Війна – це не політика. Це кровопролитна, мерзенна штука, це насильство і терор. І якщо є чітко а) країна, яка напала і коїть геноцид та б) країна, яка захищається, – обрати сторону обов'язково. А політика — це, наприклад, ти фан Порошенка чи Зеленського. І тоді так, тут можна бути поза політикою, бо головне – це перемога України.

---

— Багато українців переходять на українську мову, це факт, я один з них. Вважаєш чи ти, що мова дійсно має значення, і саме це один з найголовніших інструментів нашої перемоги? Аргумент "язик не імеет значенія" - має право на життя?

— Я радію, що українці переходять на українську. Моє ставлення очевидне, бо я чи не єдина авторка, яка від самого початку писала на Steemit українською. Мені було боляче бачити, що решта авторів пишуть чомусь російською. Для мене мова має значення, і через це я забанила вже з десяток Facebook-френдів.
Також мене тригерить, коли чую на вулиці російську. Найгидкіше – коли батьки говорять російською до своїх маленьких дітей. Не розумію, з якою метою вони це зараз роблять.

---

— Шо має робити кожен українець, щоб прискорити процес перемоги? Що робиш ти?

— Я не знаю, хто що має робити, бо роздавати ролі – небезпечна гра. Можна загратися, і вже за мить звинувачувати людину, що вона робить недостатньо. Тому кожен відповідає сам за себе, вирішує сам для себе.

Сьогодні? Переслала 2600 гривень Сергію Жадану, який волонтерить в Харкові. Саме така сума, бо це моя щомісячна Президентська стипендія молодої письменниці. Завжди віддаю всю стипендію на користь ЗСУ.
Що робила раніше – не хочу вихвалятися, все є в моїх щоденниках. Що було під силу, те й робила…

---

— Якби ти зараз повернулася в майбутнє, за день до війни, яку пораду ти б дала собі тодішній?

— 23 лютого? Я б сказала собі: не міняй ті 300 доларів, щоб купити кляті меблі!))) А так – я б нічого не поміняла: бо вночі 24 лютого в мене почався ковід. Тож я б нікуди і не рипалася, щоб не заразити дорогих мені людей (мама була без щеплення на той час).

---

— Коли і як це все закінчиться? Маєш думки на цю тему?

— Я вірю представникам ЗСУ, а від них все частіше чую, що взимку закінчиться, не раніше. Але допускаю і кількарічні сценарії, на жаль.

---

— Твоя перша дія, почувши слова "Ми перемогли"?

— Читала, що хтось вийде на Майдан варити борщ в казані і роздавати всім, хтось піде в запій, хтось всіх розціловуватиме… А я, напевно, видихну, позичу бабло, і куплю квитки в Ісландію. Хочу побути там кілька тижнів після перемоги.

---

— Якби тобі дали хвилину і транслювали по всім екранам країни, що б саме ти сказала зараз?

— Сказала б: реєструйтеся на Steemit, пишіть пости та інвестуйте в своє майбутнє😆 Жартую.
Я б прочитала якийсь свій вірш.

---

— Опинившись перед Путіним, як саме ти б його вбила?

— Не впевнена, що я здатна на вбивство. Але нанести тяжкі тілесні я би спробувала всіма можливими способами. Ідеальна страта для путіна – лінчування народом на Майдані Незалежності в Києві.

---

— Величезне дякую! Все буде Україна! Добраніч!

— Все буде 🇺🇦 і 👌🏻! Надобраніч!

---

Придбати книгу Юлі "Щоденник жовтого пса" тут

---

Підтримати Україну ви можете тут:

• фонд Повернись живим

• фонд Сергія Притули

---

Не забудьте написати коментар та поставити ап, якщо вам сподобався пост.