Віктор Лешик: Наше горбатеньке дитя недоношеної державної ідеології зажди буде ділити українців
Ми валимо пам’ятники героям СССР і не можемо ніяк позбутися очевидного міфу. Міфу, який розколює наше суспільство навіть не по лінії мови-язика, а по лінії оцінки нашої української участі в тому самому СССР. Якщо для народів Естонії, Латвії, Литви їхнє вписування у склад СССР завжди було анексією і окупацією після угоди Гітлера-Сталіна від 1939 року, то для українців, зрештою, як завжди, все хитріше. І рибку з’їсти, і кудись присісти. І в героях-переможцях хочеться походити, і у країнах Заходу голодомор-геноцидом назвати випросити.
Оце наше горбатеньке дитя недоношеної державної ідеології зажди буде ділити людей навпіл. Рано чи пізно нам услід за прибалтійцями чітко і однозначно треба буде сказати: була визнана провідними країнами Європи УНР, був Муравйов, була тодішня ЛНР-ДНР зі столицею у Харкові, звідки і відбулася окупація решти земель України. Якщо саме так будуть вписані в нашу офіційну історію ті сторінки з історії СССР, тоді все стане на свої місця: ідоли сталінські і ленінські – на смітник, звитяжці, які берегли і відстоювали ідею української держави – на п’єдестали.
На фото: Харків сьогодні. Повалене активістами погруддя маршала Жукова. Для багатьох він – Жора-м’ясник. Для мера Харкова Кернеса, і, очевидно, багатьох його виборців – він герой, чий подвиг вони знову готові увічнити в Харкові.
Джерело: Viktor Leshyk