Віктор Лешик: У нас є всі юридичні підстави позиватися до уряду Німеччини
Мінські угоди, укладені від імені України українським президентом з главарями кримінальних утворень днр-лнр, продовжують жити. Вони розкололи проєвропейську коаліцію у парламенті, а отже різко загальмували можливість законодавчого просування реформ, викликали різке несприйняття у середовищі патріотичних сил. І, найочевидніше, з рівня загально-національного спротиву російському окупанту сповзли у в’язке річище бюрократично-дипломатичних ігор, закритих від суспільства небагатослівними заявами про неготовність супротивної сторони звільнити заручників.
І от із свіжого – «великий друг України» Ангела Меркель висловилася за відродження «нормандського формату». Ну, це там, де Франція, Німеччина, Україна і Росія. У мене немає жодних доказів, але є стійке відчуття, що тоді у лютому 2015 року Путін не просто так погодився на Мінськ-2. Існують якщо не письмові, то усні домовленості про купівлю миру на Донбасі. І одним із основних товарів, яким Україна платить Німеччині за посередництво у мінських перемовинах – це мовчазна згода української сторони на будівництво «Північного потоку-2» і позбавлення України статусу європейського газового транзитера. До того ж окрім геополітичного значення, доходи від транзиту складають досить значну частку нашої валютної виручки – від 3 млрд доларів щорічно. І у нас, знекровлених війною, є всі юридичні підстави позиватися до уряду ФРН у справі про втрачену вигоду, а не сидіти з олов’яною мисочкою на східцях Рейхстагу.
Чому ми цього не робимо? Думаєте такі речі проясняються у «нормандському форматі»? Тільки при зміні тих, хто уклав подібні угоди, бо це дає можливість ретельного розслідування усіх публічних і непублічних домовленостей у Мінську.
Джерело: Віктор Лешик