The Diary Game 19.12.2022. Повернення :)

Ну що ж. Знов привіт! Вирішила повернутись на Steemit та спробувати тут активніше писати. Поки що розбираюсь у всьому та відчуття таке ніби повернулась в перший клас школи. Хоча і знайоме все, але якось не сильно впевнена в власних силах. Знов. Ця клята невпевненість разом із прокрастинацією, відключеннями світла та війною за вікном мене скоро зведе до могили. Деякий час намагалась знайти пароль до цього акаунту і переживала, що прийдеться робити новий та підтверджувати свою особу за допомогою селфі... Як добре, що все таки в телеграмі десь давно в збережених повідомленнях я знайшла ключ. Бо обличчям світити я не хочу тепер взагалі.

Вважала, що ці 300 днів на мене не вплинули дуже сильно, але "дякуючи" звичайним соціальним мережам та їхній функції "спогади", подивилась, як виглядала ще рік тому в цей самий час та була максимально шокована. Ні, сивого волосся наче нема, але я тупо стала якоюсь старою та ще й набрала вагу. Погляд, взагалі, говорить про те, що пора кудись на пенсію в пустелю виїхати.

Але найгірше те, що от лежиш ти ввечері та думаєш щось перед сном. Вирішуєш, що пора щось змінювати. Там, почати правильно харчуватись, частіше виходити на вулицю гуляти, нарешті, заклеїти другу частину вікна плівкою, щоб скло не було мокрим, а вранці прокидаєшся і все на що в тебе є сили це просто зварити собі каву. Хоча і це ти не дуже хочеш.

Тому вирішила повернутись сюди та вести щоденник. Щоб урізноманітнити своє життя та змушувати себе кудись виходити, щось робити, щось відвідувати та розповідати про це. Якось так вийшло, що до повномасштабного вторгнення росії я була таким собі тревел блогером на іншій платформі та писала про всілякі цікаві місця Одеси та рідного Ужгороду. Це змушувало цікавитись історіями, ходити фотографувати все, а потім я почала писати про війну. Практично кожен день сідала за ноутбук, шукала новини та розповсюджувала це. Морально виснажилась за ці 300 днів, сумую за періодом, коли радісно йшла додому із новими фотографіями пам'ятника чи цікавого місця та описувала це все.

Набридло. Тому постараюсь розповідати вам щось цікаве про своє нове рідне місто в яке хотіла переїхати ще з підліткового віку - Одесу. І певно це стане стимулом вести більш правильний спосіб життя. А поки розповім про те, як пройшов мій вчорашній день. На жаль, я не одразу почала робити фотографії, тому вибачте, але ранкової кави в фотозвіті не буде. Зате будуть песики, яких я зустріла дорогою на пошту.

Потім ми бавилась з кошеням, котра вирішила жити у нас в під'їзді. Намагаюсь знайти їй власний дім із люблячими людьми, адже в кожної тваринки має бути власна людина. Кодове ім'я кішечки - білі шкарпеточки. Ви просто подивіться на це чудо! Це наймиліша кішка в цілому світі. Та найніжніша.

Хоча котів у нас в під'їзді декілька.

Ось цей рудий має хазяйку, але любить проводити час в загальному коридорі, в нього і подруга поверхом нижче є. Сіра кішечка десь два місяці тому вирішила тут жити та рудий одразу їй показав де знаходиться їжа, де можна сходити в туалет і так далі. А десь тиждень тому, коли було холодно до нас зайшла і "білі шкарпетки", котра, нарешті, стала дружити із сіренькою. Вірніше сіра вирішила що можна дружити. Тому ввечері, коли не було світла вони спали отак зігріваючи одне одного на дивані, котрий знаходиться в коридорі.

А я в цей період ходила в магазин та гралась із налаштуваннями камери і отримала декілька цікавих фотографій із темної Одеси. Обожнюю цей режим, він прекрасний для цього періоду.

На цьому поки що все. Як я і казала, моє життя останнім часом дуже нудне, але я буду виправлятись і тому можна буде побачити не тільки місцевих котів в дописах, а і багато інших цікавих речей. Дякую за увагу :)