The Diary Game: Date 12/04/21. Реліктовий сніг та весняний ліс

Сьогодні нарешті здійснив обіцяне Даринці три тижні тому - ми пішли у дальній ліс, щоб подивитися на цвітіння анемонів та інших квітів. Оскільки сьогодні було навдивовижу спекотно, одягнулися ми так, щоб не спітніти (це дуже вдалося) і водночас не змерзнути в затінку лісу (цього вдалося уникнути). І мабуть вперше в цьому році діти (крім Даринки у подорож вирішив мій племінник Яремчик зі своєю мамою, моєю сестрою) одягнули не шапки, а кепки. І ще ми взяли з собою воду, щоб не мучила спрага.

І треба ж було такому статися, що в такий спекотний день ми натрапили на сніг! Я назвав його реліктовим, адже це явно був залишок величезної купи ще з зими. Свіжий сніг, який падав минулого тижня, одразу ж розтав.

Ось цей "релікт" 😄:

До лісу ми ішли доволі довго, бо діти постійно на щось відволікалися: то за метеликом поженуться, то качки в озері плавають, то баська цвіте і кожен хоче гілочку. Та ще сонечко смалило будь здоров! Та все ж іти було цікаво, бо місця нас живописні, є чим милуватися.

Для того, щоб потрапити до лісу, нам потрібно було перебратися через місцеву річечку Млинівку. Раніше для цього ми використовували старий та аварійний дерев'яни міст, який дихав на ладан. Проте цього року його нарешті розібрали, але нового моста не будували. Замість моста нагорнули земляний насип, а для того, щоб там далі текла річка, поставили дві бетонних труби.

Трохи далі на річці хтось робив греблю із дерев'яних стовбурів. Невже тут водяться бобри? Малоймовірно, скоріше це хтось із місцевих. Хоча, хто його зна... Через це річка розлилася, утворивши болотисту місцевість і міні водоспад.

Берег річки густо зарослий низькорослими рослинами із жовтими псевдоквітками (в жовтий колір забарвлені верхні листочки)

Нарешті ми на краю лісу. Цього року анемонів тут суттєво менше, ніж минулими руками. Мабуть це все через брак вологи, бо ліс виглядав дуже сухим.

За ініціативою Даринки ми були змушені піднятися на вершину пагорба 😄.

Після важкого для дітей підйому (та й захекався, що й казати), ми влаштували на вершині пагорба імпровізований пікнік. Розстелили курки, повсідалися на них, щоб відпочити. Попили води та погризли печива))

Поки діти відпочивали, зробив декілька фото, зокрема сфотографував печіночницю (не надто симпатична назва, як на мене)

Через деякий час ми вирушили додому тією самою дорогою, якою ми прийшли. А Даринка розповідала про черговий "найкращий день в її житті". Ох ці безпосередні діти 😄.