Сталкер.

Режисер Андрій Тарковський.

В результаті якогось катаклізму утворюється зона аномальної активності, вхід до якої охороняють військові. Зона небезпечна, але туди вабить найрізноманітніших людей. Існує легенда про те, що в центрі цієї зони існує кімната, яка виконує бажання. У зв'язку із закритістю цієї території з'являється така професія як Сталкер - провідник.

Головний герой Сталкер (Олександр Кайдановський), один з таких провідників, зустрічається в барі з Письменником (Анатолій Солоніцин) і Професором (Микола Гринько), щоб провести їх через зону до цій самій кімнаті.

Картина по суті є спором межу Письменником, які шукають натхнення егоїстом, втомленим і разуверевшімся в собі:

"Знаєте що, пане Ейнштейн? Не хочу я з вами сперечатися. У суперечках народжується істина, будь вона проклята. "- Письменник.

і Професором, котре переживає за долю світу:

"Пісателішка ви задрипаний, психолог доморощений. Вам би стіни в сортирах розписувати, трепло бездарне. "- Професор.

Між ними Сталкер - жалюгідний і сірий, безкорисливо стражденний від поневірянь буття, але, при цьому, світлий і по-дитячому наївний, що демонструє собою ніжну і добру суть самої природи.

"Ну і везе ж вам! Боже мій ... да тепер ... Тепер ви сто років жити будете! "- Сталкер.

Показуючи виворіт світобудови, геній Тарковського проводить глядача по самим віддаленим куточкам людської свідомості, оголюючи ті самі думки, про які вголос не говорять, не роблячи при цьому ніяких висновків самостійно, а лише задаючи питання і натякаючи глядачеві на суть законів, за якими влаштований світ.

Актори чудово вжилися у свої ролі. Кожна фраза - цитата, сказана саме так, як необхідно. Емоційне напруження відчувається буквально в кожній секунді. Це глибоко філософський фільм, сюжет в якому є лише допоміжним інструментом.

Картина постає перед глядачем в першу чергу міркуванням про сенс буття і місце людини в світі. Вона задає питання, на які глядач сам повинен дати відповіді.

Фільм отримав спеціальну премію журі для позаконкурсного фільму в Каннах.