Мій скетчбук з лікарні Павлова: навіжені малюнки - My sketchbook from mental hospital: crazy drawings

Доброго ранку, шановна спільнота!

Щось я вже третій день у огидному настрої. Може погода так впливає, може треба вже у коротеньку відпустку, а може, трясця його, знову наближається загострення. Останні кілька тижнів мій психіатр був у відпустці, тож я без його відома знизила дози деяких препаратів, коли відчула, що цілком можу злетіти в маніакальну фазу, а тепер от розмірковую, чи не наламала я днів (знову).

Поки що я хоча б не бачу і не чую нічого зайвого (на мою думку. Може воно є, але тоді дуже подібне до реального стану речей, тож я схиляюся до думки, що з галлюцинаторною симптоматикою поки що все норм), але не хотілося б до цього доводити. Зазвичай якщо вже мій мозок підхоплює "альтернативну реальність" - потім дуже важко її здихатись.

Буквально через годину буду мати змогу поговорити зі своїм лікарем, може скаже щось хороше. Або погане. Хай взагалі щось скаже. Як нещодавно звернув мою увагу чоловік - ти в мене абсолютно здорова людина, так, тільки от з відкритим листом госпіталізації у психіатричний стаціонар.

Це був тільки початок, і я встигла замалювати, як виглядав алое на моєму підвіконні

Він у мене доречі справді є, терміном на рік:) Виданий для того, щоб у випадку раптового загострення мене мали змогу привезти одразу до відділення, а не проводити через прийомний покій. Тим більше мене дуже бісить лікар прийомного покою, таке враження, що до нього всі поступають виключно з депресією, бо починається оце: що, плачете мабуть, настрою нема? Та трясця, чувак, ні, не плачу взагалі, а коли в тебе з кондиціонера грає срана "Калінка-малінка" - у кого завгодно не буде настрою.

Хто хоч раз у житті не почувався рибою-краплею - хай перший кине у мене каміння:)

Можливість приїхати одразу до відділення, де я зазвичай проходжу лікування також звільняє мене від досить принизливої процедури роздягання догола перед медсестрами, що перевіряють тіло на предмет порізів та синців (ага, особливо у мене, яка займається видами спорту, від яких завжди залишаються синці), зрізання шнурків з взуття на одягу, та найгірше для мене - знімання всіх прикрас, бо в мене дуже багато пірсингу, і якщо витягнути його саме з хрящів буквально на наступний день вже буде нормально не поставити. Зазвичай потім у відділенні я домовляюся, щоб мені повернули хрящові прикраси. Але у моєму вже знають, що я не маю жодного наміру їх ковтати, бо як я вже сказала - як я потім вставлю щось у напівзатагнуті отвори.

Вам ніколи не кажуть, що за пігулки вам дають або що колють, завжди кажуть, що вітаміни. З часом навчаєшся розрізняти по ступеню болю від уколів або від реакції на препарат. Є дві назви, вітамін А - аміназін, і вітамін Г - галоперидол.

Воно може трохи дивно звучить, але я більше люблю лежати в гострому відділенні. Там тупо веселіше, новеньких привозять, і зазвичай у перші 10-20 хвилин ти вже бачиш діагноз. Звісно там трохи складніше з особистою безпекою, але скажу чесно, найгірше, що зі мною траплялося щодо цього - три релігійно екзальтовані дівчини збиралися виганяти з мене диявола. В якись момент я дійсно почала шукати очам санітарок, раптом що, але до дій вони так і не перейшли. єдине, що супер складно у гострому відділенні - це надзорна палата. Бо біса людей, половина хропить, половина кричить. Моя найяскравішим спогад то бабуня років 70 на вʼязках (тобто зафіксована до ліжка), яка або орала страшенним матом, або читала вірші поетів 19 сторіччя. От таке буває:)

А то взагалі ціла робота мозку. Літій - препарат з групи нормотиміків, згідно Вікіпедії має доведений ефект щодо запобігання самогубствам. Мабуть тому, що на ньому ти вже не можеш здійснити задумане. А от у батарейках теж літій, хіба ні?:)

В одну із своїх госпіталізацій я змогла вести щоденник. Писати не дуже виходило, тож я здебільшого малювала. Тож хочете покажу "малюночки з психушечки"?:) Виходило звісно капець погано, але я навіть не намагалася робити добре, мені було важливо просто робити, бо я хотіла памʼятати хоч щось з того, що зі мною відбувалося. Тож - малюнок, а по його периметру різні записи, щоб щось утримати в памʼяті.

А потім у мене закінчилися кольорові маркери та потягнуло на старі пісні

Матеріали для малювання не забирають навіть у гострих відділеннях, просто треба все робити під наглядом медперсоналу. Перше правило - не кидай ніде свій загострений олівець. Друге правило - не проси про виделку. Трете правило - забудь про приватність у туалеті та душі. Та й годі:)

Що цікаво - я взагалі-то не планувала сьогодні писати цей допис, мала його тільки в планах на колись, але якось він сам записався, і я подумала - най буде:)

З любовʼю, ваша Foxy

Good morning, dear community!

I've been in a disgusting mood for the third day. Maybe the weather has such an effect, maybe it is necessary to take a short vacation, or maybe, shaking it, an aggravation is approaching again. My psychiatrist has been on vacation for the past few weeks, so without his knowledge I've reduced the dosage of some meds when I felt like I might very well go into a manic phase, and now I'm wondering if I've messed up my days (again).

So far, at least I do not see or hear anything extra (in my opinion. Maybe there is, but then it is very similar to the real state of things, so I am inclined to think that everything is normal with hallucinatory symptoms so far), but I would not like to prove it. Usually, if my brain picks up the "alternative reality" - then it is very difficult to get rid of it.

Literally in an hour I will be able to talk to my doctor, maybe he will say something good. Or bad. Let him say something at all. As my husband recently drew my attention - you are a completely healthy person to me, yes, only with an open letter of hospitalization in a psychiatric hospital.

It was just the beginning, and I managed to sketch what the aloe on my windowsill looked like

By the way, I really have it, for a year:) It was issued so that in the event of a sudden exacerbation, I could be brought to the department immediately, and not taken through the reception room. What's more, I am very annoyed by the doctor of the reception room, I have the impression that everyone comes to him only with depression, because it starts like this: what, you must be crying, you are not in the mood? I'm shaking, dude, no, I'm not crying at all, but when you're playing the shitty "Kalinka-malinka" from the air conditioner - anyone won't be in the mood.

Who hasn't felt like a drop fish at least once in his life - let him be the first to throw stones at me :)

Being able to go straight to the ward where I usually receive treatment also frees me from the rather humiliating procedure of stripping naked in front of nurses checking my body for cuts and bruises (yeah, especially me, who plays sports that always leave bruises). cutting laces from shoes to clothes, and the worst thing for me is removing all jewelry, because I have a lot of piercings, and if you pull it out from the cartilage literally the next day it will be normal not to put it on. Usually, later in the department, I arrange for the cartilage jewelry to be returned to me. But they already know in mine that I have no intention of swallowing them, because as I already said - how am I going to insert something into the half-closed holes later.

They never tell you what pills they give you or inject, they always say vitamins. Over time, you learn to distinguish the degree of pain from injections or from the reaction to the drug. There are two names, vitamin A - aminazine, and vitamin G - haloperidol.

It may sound a little strange, but I prefer to lie in the acute ward. It's stupidly more fun there, newcomers are brought in, and usually in the first 10-20 minutes you already see the diagnosis. Of course, it's a bit more difficult there with personal security, but I'll be honest, the worst thing that happened to me in this regard - three religiously exalted girls were going to cast the devil out of me. At some point, I really started looking for the nurses, suddenly, but they never took action. the only thing that is super difficult in the acute department is the surveillance ward. Because damn people, half snore, half scream. My most vivid memory is of a 70-year-old grandmother in shackles (that is, fixed to the bed), who either plowed a terrible mat or read poems by poets of the 19th century. That's what happens :)

And in general, the whole work of the brain. Lithium is a drug from the group of normostimulants, according to Wikipedia, it has a proven effect on preventing suicides. Probably because you can no longer carry out your plans on it. But batteries also contain lithium, don't they? :)

During one of my hospitalizations, I was able to keep a diary. I couldn't write very well, so I mostly drew. So, do you want me to show you "pictures from a mental asylum"? :) Of course, the slippers turned out badly, but I didn't even try to do well, it was important for me to just do it, because I wanted to remember at least something of what happened to me. So - a drawing, and various notes around its perimeter to keep something in memory.

And then I ran out of colored markers and was drawn to old songs

Materials for drawing are not taken away even in acute departments, you just have to do everything under the supervision of medical personnel. The first rule - do not throw your sharpened pencil anywhere. The second rule is not to ask for a fork. The third rule - forget about privacy in the toilet and shower. And yes :)

What's interesting - I didn't plan to write this post today at all, I only had it in my plans for sometime, but somehow it registered itself, and I thought - it will be fine :)

With love, your Foxy