Ростислав Мартинюк: Іще одне пропаще покоління, яке не врятують синьо-жовті прапори

Спортивна пацанва у Києві, після басейну. Років 15, гомонять:

– Чо там Краснодар?

– Нє знаю… Зєніт 1:0 виіграл. Прікінь?

– А ти скока паставіл?

– Тищу грівєн на цеескá.

Жуть… Ніякого блювотного рефлексу – торкатися вустами, розумом, уявою запорєбрика. Голосно, вульгарно оглашати роздягальню краснодарами. Ні-чо-го не від-чу-ва-ють.

І хоч сто прапорів України вивішуй в тому басейні – гибле діло.

Якщо змалечку чують під тими прапорами мову тренерів – московську. Якщо рукатий Усік під тим прапором катаєцця – у Московщину. Якщо русскій реп із кожного синьо-жовтого вуха – «батя-в-зданіі».

Шо? Ці люди пішли в ясла за Ющенка? А про війну з «сусідом» дізналися вже в середніх класах?

Іще одне пропаще покоління. Якому чвалать від Москви он отсюда – і до кінця живота свого.

Джерело: Ростислав Мартинюк

Постійне посилання