Градус свободи: як кубинці перетворили ром в національне надбання. Шляхами рому

Цукрова тростина з'явилася на Кубі завдяки Христофору Колумбу. Він взяв рослину з Канарських островів під час другого походу в Америку в 1493-1496 роках, щоб забезпечити Кариби цукром. Очерет відмінно прижився в тропічному кліматі.

-- Одного разу раби на карибських плантаціях здогадалися спробувати мелясу (чорну патоку), - розповідає Тереза, співробітниця Музею рома в Сантьяго-де-Куба. - Примітивний ром швидко став цінним товаром, яким розплачувалися з работоргівцями з Африки і купцями з Європи. Йшли століття, а кубинський ром нічим не виділявся серед «вогненної води» з інших островів. У другій половині XIX століття на Кубі працювало близько 1000 заводів, які робили дуже міцний, маслянистий ром, який витримували в
горщиках, закопаних у землю. Прорив стався, коли іспанський королівський дім оголосив конкурс на кращу технологію виробництва рому для «задоволення потреб еліти Імперії». Його виграв Факундо Бакарді, кубинський комерсант, що розорився після епідемії холери. Він експериментував з додаванням дріжджових штамів в мелясу, фільтрацією рому через деревне вугілля та витримкою в дубових бочках. Факундо розробив рецепт Ron Superior - світлого рому міцністю 44,5%, переміг в королівському конкурсі і в 1862 році відкрив ромову фабрику в Сантьяго-де-Куба.

Сьогодні заводів, які виробляють ром, на Острові свободи набагато менше тисячі. Уряд їх контролює, але секрети технологій довірені восьми обраним. Maestros roneros
(іспанською «Майстри рома») зберігають і розвивають на Кубі майстерність створення рому, піклуючись про нього як про культурну спадщину.